ЕКСКУРСІЇ 
ПО МУЗЕЙНІЙ КІМНАТІ «НАША ІСТОРІЯ»
    Згідно наказу Державного комітету Ради Міністрів України по профтехосвіті, з метою забезпечення підготовки кваліфікованих робітників в м. Павлограді в липні 1969 році було відкрито Професійно-технічне училище № 43.
   Громадянський музей в учбовому закладі відкрито  на підставі рішення Ради училища - 01 жовтня 1972 року.
Метою створення музею є виховання в учнів почуття патріотизму, гордості за рідний навчальний заклад, почуття причетності до всіх подій, що відбуваються в ліцеї, а також формування в учнів переконань у нетлінності надбань та бажання підтримувати добру славу рідного навчального закладу, який дав путівку у життя.
   Знайомство з музеєм розпочинається із стендів  на яких розміщені фотографії  людей, що очолювали в різні періоди навчальний заклад, викладачів та майстрів виробничого навчання, які працювали, а деякі і зараз працюють у нашому ліцеї, учнів, які навчалися в різні роки існування училища (ліцею).
  А в першу чергу - це директори учбового закладу: Грищенко Євгеній Митрофанович – перший директор, його наступники: Кулебякін Володимир Петрович і Ноздрачов Віктор Іванович.
На стендах ми бачимо не тільки фотографії, а також  грамоти за успіхи, листи-подяки за сумлінну працю.
70 років ми живемо під мирним небом завдяки  відомим і невідомим героям Великої Вітчизняної війни, яких були мільйони. Тільки наш край визволяли сотні тисяч синів і дочок усіх союзних республік Радянського Союзу.
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто». І це не прості слова.
   Ми пам`ятаємо і вшановуємо пам'ять нашого співробітника - Івана Григоровича Ісайкіна, учасника Великої Вітчизняної війни, який на протязі 31 року працював викладачем допризовної підготовки юнаків в Західно-Донбаському професійному ліцею.
Іван Григорович народився 02 травня 1925 року. В шкільні роки          І.Г. Ісайкін не думав бути льотчиком, його заповідною мрією було навчання у Саратовському юридичному інституті.
   І ось війна! В грудні 1942 році деякі юнаки району були відправлені військкоматом до авіаційної школи. Серед них і Іван Григорович, а було йому 16 років. Попереду навчання і фронт. Плакали мама і кохана дівчина-проводжали не просто в армію, а на війну.
Навчалися сумлінно по 10-12 годин на добу. В червні 1943 році 44 кращих курсантів школи з восьмисот були відправлені на фронт.
Полк авіації, в якому служив Іван Григорович наносив бомбові удари по живій та бойовій силі фашистів, залізничних вузлах, військових та промислових об’єктах.
   В 1944-1945 році йшли бої за звільнення Балтики. Саме тут літак І.Г.Ісайкіна атакував винищувач «Мессершміт». Три снаряди прошили ліву сторону літака, але льотчики виконали бойове завдання.
   Пам’ятними були удари по Кенігсбергу, хмари від палаючої фортеці були в небі за сотні кілометрів від міста. Останній бойовий виліт нашого земляка був 4 травня – удар по фашистському угрупуванню в Курляндії. День перемоги Іван Григорович зустрів у Польщі. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню і більш ніж двома десятками медалей.
   В 1949 році у м. Прага одружився з дівчиною, яка проводжала його на війну. Виховав трьох синів, два з них - офіцери. З 1970 року працював в системі профтехосвіти викладачем допризовної підготовки юнаків.
   Помер Іван Григорович 08 травня 2001 року.
 Ісайкін Івана Григорович має 23 бойові нагороди:
1. Орден Великої Вітчизняної війни.
2. Дві медалі «За бойові заслуги».
3. Медаль «За взяття Кенігсберга».
4. Медаль « Ветеран Збройних Сил».
5. Медаль «30 річниця (1918-1948 рр.) Радянської Армії та Флоту».
6. Медаль «40 річниця Збройних Сил СРСР (1918-1958 р.)».
7. Медаль « За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
8. Медаль «20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
9. Медаль « 30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
10. Медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
11. Медаль « 50 років Збройних сил СРСР».
12. Медаль «60 років Збройних сил СРСР».
13. Медаль « 20 років бездоганної служби».
14. Медаль «15 років бездоганної служби».
15. Медаль «25 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
16. Медаль  «Георгій Жуков».
17. Медаль «40 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
18. Медаль «Ветеран праці».
19. Нагрудний знак «50 років визволення України.»
20. Медаль «За військову доблесть».
21.Медаль «70 років Збройних Сил СРСР».
22. Нагрудний знак « Гвардія».
 Третій розділ кімнати  присвячений  війні в  Афганістані.
  На  стендах  фотографії молодих юнаків,  яким після закінчення училища  судилося пройти дорогами Афганістану, пережити страхіття війни і повернутися до рідних домівок.
  У Костянтина Симонова є вірш « Сыновьям», в якому є такі слова:
    В разлуке были. Смерть видали
Привыкли к скрипу костылей
Свой дом своей рукой сжигали
В последний путь несли друзей.
    Того, кем путь наш честно прожит,
Согнуть труднее, чем сломать
Чем, в самом деле, жизнь нас может
Нас, все видавших, испугать?
    И если нет других путей,
Мы сами вновь пойдем в сраженья,
Но наших судеб повторенья
Не будет в судьбах сыновей!
    70 років тому К. Симонов написав ці рядки. І насправді, чи думали воїни Великої Вітчизняної війни, що їх онукам доведеться воювати і гинути в мирний час.
   З болем і сумом  згадуємо випускника нашого училища Сергія Баличева.
Сергій навчався за спеціальність електрогазозварник, був всі три роки комсоргом групи. Після закінчення училища подав  документи до Київського індустріально-педагогічного технікуму, де готують кадри для профтехучилищ. Хотів повернутися в рідне училище майстром виробничого навчання.
    До технікуму вступив, але навчатись не довелось. 01 листопада 1983 року Сергій був призваний служити в Радянську Армію.
    Через місяць  потоком пішли додому листи. «Мамо, за мене не хвилюйся. Ти ж знаєш: я все стерплю й винесу заради тебе. Тільки не плач». Листи Сергій писав кожного дня. Рідні отримали від нього 300 листів.
   До наказу про звільнення у запас лишалося 80 днів. Останній лист був датований 9 липням 1985року. А через два дні був бій у горах. Молодший сержант Баличев з ротою одержав завдання оволодіти висотою, на якій закріпилася банда душманів. Зайняв позицію, відкрив вогонь, однак переконався в незручності позиції і вирішив  змінити її. І тут його дістала снайперська куля.
В музеї зберігається лист з військової частини від заступника командира роти, адресований педагогічному колективу училища . В цьому листі є такі слова:
       «Качества которыми обладал Сергей -  это мужество и отвага, готовность отдать свою жизнь. Он был примером для подражания товарищей, сослуживцев. Вечная память о нашем однополчанине Балычеве Сергее будет всегда в живых сердцах его товарищей.
         12.07.1985года посмертно представлен  к медали «За отвагу». Сергей был гранатометчиком АГС
Сергій дуже любив займатися спортом. Кожного року в ліцеї  проходять змагання з боксу на його честь.
В музейній кімнаті зберігаються особисті  речі Сергія:  комсомольський квиток, листи до рідних та майстрів, фотографії.  В музейній кімнаті встановлений бюст Сергія. Виготовлений він з каменя місцевим скульптором Василем Гордієнко.
Хлопці пішли з життя, але вони не повинні піти з нашої пам’яті. 
В одній з пісень В. Цоя є такі рядки:
«Война – дело молодых,
Лекарство против морщин».
         Вони близькі афганській війні, яка вчорашніх школярів в одну мить перетворила у солдатів. Багато з них не повернулися. Ті ж, кому пощастило вижити, і через 20 років у сні бачать обличчя друзів, обпечені вітрами Афганістану. Мабуть, не випадково вони отримали шанс повернутися з тієї війни: герої нашій країні потрібні і не так вже й важливо «переможці» вони чи ні. Важливо, щоб подібна війна більше ніколи не стала ще одним трагічним епізодом в історії країни, і в житті нашого народу.
Днем народження Західно-Донбаського професійного ліцею вважається 01 липня 2003 року. Та він не з'явився на порожньому місці. У ліцею багата й  непроста історія.
            Згідно наказу Державного комітету Ради Міністрів України з профтехосвіти з метою збереження підготовки кваліфікованих робітників у м. Павлограді у липні 1969 року було відкрито професійно - технічне училище № 43, яке знаходилося за адресою: вул. Дніпровська, буд. 571. А у липні 1978 року відкрито професійно-технічне училище № 3, яке знаходилося за адресою вул. Промислова, буд.11. У 1994 році на базі Павлоградської виправної трудової колонії відкрилася філія ПТУ № 3. 11серпня 1997 року два навчальних заклади були об'єднані в одне професійно-технічне училище №3, керівником якого став Степаненко Володимир Дем'янович
         Ось уже 29 років ліцей очолює вдумливий, відповідальний, компетентний фахівець, принциповий, людяний, сповнений нових планів і задумів керівник. За довгі роки існування ліцей підготував багато кваліфікованих робітників для підприємств міста та Західно-Донбаського регіону. Ми пишаємося своїми випускниками, які прославили навчальний заклад на всю Україну.
         Оновлення змісту освіти, інформатизація навчального процесу, здійснення професійної підготовки на основі моніторингу потреб регіону, пошук нових шляхів формування трудового потенціалу забезпечили можливість переходу навчального закладу на новий статус. З 1 липня 2003 року училище реорганізовано і отримало назву Західно-Донбаський професійний ліцей.
         Ліцей має два відділення:
Ø   відділення машинобудування та обслуговування
(вул. Промислова, буд.11, тел.: 8(05632) 3-03-45);
Ø   відділення будівництва та побуту
(вул. Дніпровська, буд. 571, тел.:8(05632)3-02-33).
Для підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних  робітників ліцей має міцну матеріально - технічну базу. Відділення машинобудування та обслуговування - це просторий, чотириповерховий навчальний корпус у якому розташовано 16 навчальних кабінетів, сучасний комп'ютерний клас, спортивний зал та двоповерхова будівля, у якій знаходяться майстерні, їдальня на 150 осіб, бібліотека(фонд бібліотеки нараховує 57 тис. книг), музей. Відділення будівництва та побуту - це світлий і затишний чотириповерховий навчальний корпус, у якому працюють 17 навчальних кабінетів та двоповерхова будівля, у якій розміщені майстерні, їдальня на 150 осіб, бібліотека, музей, котельня. У ліцеї працюють досвідчені, творчі педагоги. Створено всі умови для навчання та виховання учнів. Багато уваги приділяється соціальному захисту учнів Ліцеїсти забезпечуються якісним харчуванням (діти – сироти - чотириразовим, а діти, які мешкають у молодіжному готелі  трьохразовим). Безкоштовно працюють спортивні секції, предметні гуртки, гуртки технічної творчості, художньої самодіяльності.
         За весь період існування двох училищ та ліцею та філії ЗДПЛ було випущено і працевлаштовано 25 183 кваліфікованих робітників за 51 професіями.
 НАШІ ПЕРЕМОЖЦІ - НАША ГОРДІСТЬ!!!
Кудінова Аліна у 2005 році стала переможцем Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності з професії "Лицювальник-плиточник”.
Берелет Сергій  у 2006 році посів ІІ місце у Всеукраїнському конкурсі фахової  майстерності з професії "Маляр. Штукатур”.
Малиш Юлія у 2008 році посіла І місце в обласному конкурсі фахової майстерності з професії "Лицювальник-плиточник”.
Шелеметьєва Ганна у 2009 р. зайняла ІV місце в обласному конкурсі фахової майстерності з професії "Маляр”.
Парамзіна Ліана у 2010 році зайняла ІІІ місце в обласному конкурсі фахової майстерності  з професії "Лицювальник-плиточник”.
Бережник Роман у 2011 році посів І місце у Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності з професії "Муляр. Штукатур”.
Рибак Вікторія у 2013 році зайняла ІІ місце в обласному конкурсі фахової майстерності з професії "Офіціант”.
    Клопітка робота засновників музейної кімнати відбита у фотоальбомах і тематичних теках. Фотографії розповідають сьогоднішнім учням про важливі події життя педагогічного та учнівського колективу училища (ліцею): свята Перших і Останніх дзвоників, різноманітні конкурси, цікаві зустрічі, спортивні змагання .
Кожного року  до Дня відкритих дверей, до Дня студента в ліцеї проходять виставки творчих робіт студентів. Потім ці роботи передаються до музейної кімнати і там зберігаються.
    Особливість музейної кімнати в тому, що зібрані матеріали розповідають про наших колишніх учнів, вчителів, робітників ліцею. Тому ми вважаємо, що наша музейна кімната – музей нашої родини. В експозиції сотні оригінальних фотознімків. Минають роки, а минулі події  залишаються в фотознімках.